ПОСЛАННЯ
Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія І
з приводу 30-х роковин Чорнобильської трагедії
Сила пам'яті Чорнобиль: тридцять років по тому
Тридцять років тому, рано вранці 26 квітня 1986 року в час, коли Православна Церква збиралася увійти в святіші тижні, що ведуть до радості Великодня, в Україні стався вибух на Чорнобильській атомній електростанції, який виявився найбільшою ядерною катастрофою, що світ коли-небудь бачив на той час.
Наслідки катастрофи стали багатовимірними: відбулось радіоактивне забруднення Росії, Білорусі, а також країн, що розташовані на Північ і Захід; населенням залишенні свої домівки, сталось екологічне руйнування значних прилеглих територій; через тривалий і постійний негативний вплив на здоров’я людей, кількість випадків передчасної смерті оцінена на рівні одного мільйона.
На тлі цього болючого досвіду і розуміння, який ми можемо зробити висновок, як сумлінні громадяни? Як ми маємо розмірковувати, як віддані віруючі? І що ми можемо заявити, як відповідальні лідери?
По-перше, ми ніколи не повинні забувати. Ми повинні завжди пам’ятати. Ми повинні згадати імена всіх тих, відомих і невідомих, які втратили свої життя в результаті наших дій, так само, як ми повинні чітко зберегти в нашому серці і розумі трагічні наслідки наших невдач. Пам’ять є потужною невід’ємною властивістю в релігії, і зокрема, в Християнстві, де вона стає рушійною силою перетворень. Це шлях, який пов’язує нас з минулим, змінює нашу поведінку і ставлення до сьогодення та покладає на нас відповідальність за майбутнє.
По-друге, ми досягли точки в технологічному розвитку, де ми повинні навчитися говорити «Ні!» технологіям з руйнівними побічними ефектами. Ми гостро потребуємо технологічної етики. У Православній Церкві ми сповідуємо і визнаємо, що Дух Божий «всюди єси і все наповнює» (з молитви до Святого Духа). Проте, ми повинні також почати сприймати світоустрій так, як стверджує і свідчить біблійне твердження про те, що «Господньою є земля, і все, що на ній» (Псалом 23.1), так щоб утримуватись від заподіяння шкоди землі або руйнування життя на ній. Нам даровані унікальні ресурси чудової планети. Поряд з цим, підземні вуглецеві ресурси не є безмежними – як і нафта в Арктиці або нафтоносні піски Канади, як вугілля Австралії або газ у Східній Європі. Крім цього, ми не можемо оцінити ефективність або надійність ядерної енергетики суто з точки зору фінансової вигоди – катастрофи у Трі Майл Айленд (1979), Чорнобилі (1986) і Фукусімі (2011) у повній мірі продемонстрували людські, фінансові та екологічні втрати. Також, насправді, ми не можемо ігнорувати інші проблеми ядерної енергетики, зокрема – накопичення відходів і вразливість до терористичних атак.
По-третє, ми досягли точки в нашому економічному розвитку, коли ми повинні навчитися говорити «Досить!» культу споживання і конкуренції ринкової економіки. Настав час, щоб бути чесним перед самим собою і перед Богом, визнаючи, що християнське Євангеліє не завжди відповідає чи суміснe з тим, що відбувається у світі; насправді, послання Ісуса Христа і Отців Церкви спрямовані на стримування неприкритої жаги до жадібності і скнарості.
Нарешті, ми досягли точки в поступі нашої глобальної цивілізації, де ми повинні навчитися говорити «Так!» іншій реальності поза межами нашої уяви, Творцю всього сущого, перед яким ми повинні встати на коліна в покорі і віддатися молитві, визнаючи, що він і все, що він створив належить усім, а не тільки нашим власним егоїстичним бажанням. Можливо, найбільшим уроком, і спогадом про Чорнобиль є те, що ми повинні жити у світі разом з усіма людьми. Те, що ми робимо в цьому світі і для світу впливає на життя інших людей – їх здоров’я (із значною кількістю жертв раку, що не піддається підрахунку), їх харчування (з незбагненним забрудненням продуктів), а також і на майбутні покоління (як то нестерпні вроджені дефекти і непомітний вплив на наших дітей). Це урок, який в Церкві ми називаємо співучасть. Це перш за все визначення «Бог є любов» (І Івана 4.8) і найвище вираження людської любові.
Цей новий вид мислення – це нова етика, яка прагне до «нового неба і нової землі» (Одкр. 21.1) – це те, чому слід навчати в кожній парафії і у кожному кутку світу. Чорнобиль має бути уроком стриманості та спільної відповідальності. Ми повинні виказати милосердя; ми повинні продемонструвати повагу; і ми повинні укласти мир, не тільки з нашими сусідами, але і з усім сущим.
Як Матір-Церква України, ми гаряче молимося про те, що пам’ять про Чорнобиль була вічною і не даремною.
Вселенський Патріархат, 26 квітня 2016 року
+ВАРФОЛОМІЙ
Архієпископ Константинополя - Нового Риму та Вселенський Патріарх
The Power of Memory - Chornobyl Thirty Years Later
Thirty years ago, in the early morning of April 26, 1986, even as the Orthodox Church was about to embark on its holiest of weeks leading to the joy of Easter, the Chornobyl nuclear power plant in Ukraine exploded, creating the worst nuclear disaster that the world had seen up to that time.
The consequences of the disaster were felt far and wide: in the extension of contaminating radioactive particles into Russia, Belarus, as well as countries to the North and West; in human desertion and ecological destruction of vast surrounding areas; in long-lasting and permanent damage to health and loss of human life estimated at one million premature deaths.
With this painful background of experience and knowledge, what can we conclude as conscientious citizens? What can we resolve as committed believers? And what can we profess as responsible leaders?
First, we must never forget. We must forever remember. We must recall the names of all those, known and unknown, who lost their lives as a result of our actions, just as we must retain vivid in our heart and mind the tragic consequences of our failures. Memory is a powerful attribute in religion, and particularly in Christianity where it becomes a transformative force. It is the way in which we relate to the past, change our attitude and conduct in the present, and assume responsibility for the future.
Second, we have reached a point in technological development where we must learn to say “No!” to technologies with destructive side effects. We are in dire need of an ethic of technology. In the Orthodox Church, we profess and confess that God’s spirit is “everywhere present and fills all things” (From a Prayer to the Holy Spirit). However, we must also begin to embrace a worldview that declares and demonstrates the biblical conviction that “the earth is God’s and everything in it” (Psalm 23.1) so that we may refrain from harming the earth or destroying the life on it. We have been gifted with unique resources of a beautiful planet. However, these resources of underground carbon are not unlimited—whether they are the oil of the Arctic or the tar sands of Canada, whether they are the coal of Australia or the gas in Eastern Europe. Moreover, with regard to nuclear energy specifically, we cannot assess success or sustainability purely in terms of financial profit—the disasters at Three Mile Island (1979), Chornobyl (1986), and Fukushima (2011) have amply demonstrated the human, financial, and ecological cost. Nor, indeed, can we ignore the other problems of nuclear power, such as waste disposal and vulnerability to terrorist attacks.
Third, we have reached a point in our economic development where we must learn to say “Enough!” to the mentality of consumerism and the competition of market economy. It is time to be honest with ourselves and with God, acknowledging that the Christian gospel is not always really or readily compatible with the ways of the world; indeed, the message of Jesus Christ and the Church Fathers aims at restraining the crude passions of greed and avarice.
Finally, we have reached a point in our global civilization where we must learn to say “Yes!” to another reality beyond ourselves, to the Creator of all creation, before whom we should kneel in humility and surrender in prayer, recognizing that he and everything he created is for all, not just our own selfish desires. Perhaps the greatest lesson and recollection from Chornobyl is that we must share the world with all people. What we do in the world and for the world affects people’s lives—their health (with the inestimable number of cancer victims), their nourishment (with the inconceivable contamination of food), as well as future generations (whether with the insufferable birth defects and the indiscernible impact on our children). This is the lesson that, in the Church, we call communion. It is the foremost definition of “God as love” (1 John 4.8) and the highest expression of human love.
This new kind of thinking—this new ethic that aspires to “a new heaven and a new earth” (Rev. 21.1) —is what should be taught in every parish and every corner of the world. Chornobyl should be a lesson about restraint and sharing. We must show compassion; we must demonstrate respect; and we must make peace, not just with our neighbors, but also with the whole of creation.
As the Mother Church of Ukraine, we fervently pray that the memory of Chornobyl be eternal and not in vain.
At the Ecumenical Patriarchate, April 26, 2016